Російсько — німецький роман

0














Росія зациклена на Америці. Але є й інша нація, яка справила величезний вплив на Росію, яка російський державний гонор ніколи не дозволить визнати.

Мова йде про германської нації. Німці правили Росією; вони були частиною її військового та комерційного стану; вони керували наукою та університетами; вони виховували царських дітей; вони були колонізаторами неосвоєних земель. У царській Росії німці часом складали до половини губернаторів і командного складу армії. Як кажуть, коли цар Микола Перший, бажаючи винагородити підкорювача Кавказу генерала Єрмолова, спитав його, чого він хоче, генерал відповів: «Государ, зробіть мене німцем!» Німці швидко просувалися в російській життя завдяки талантам, наполегливості і вірності трону ( до 1913 р в Росії жило близько 2.400 000 німців). Внесок німців у зміцнення російської державності безсумнівний. Імена Крузенштерна, Барклая –де-Толлі, Остермана і багатьох інших назавжди вписані в російську історію.

Правда, німці, як і інші іноземці на службі імперії, не зробили Росію європейською країною. Европеизируя російську життя, німці не змінювали суті деспотії. Софія Фредеріка Августа Ангальт-Цербська, яка стала царицею Катериною, листувалася з Вольтером, але вважала російських селян рабами. Нація, яка народила Макса Вебера з його теорією законності та ефективної бюрократії, в особі своїх представників успішно освоїла коридори не визнавала права деспотії. Це було вміння самодержавства — поставити європейськість на службу тиранії.

«Німецький Фактор» в окремі історичні моменти якщо не визначив траєкторію Росії, то серйозно на неї вплинув. Німеччина надала більшовикам не тільки пломбований вагон для доставки Леніна в Росію, але і кошти на «революційні цілі»: перед жовтнем 1917 р німці виплатили їм 11 мільйонів золотих марок; у жовтні 1917 р. — ще 15 мільйонів марок. Після революції 1917 р Німеччина була першою країною, яка відновила економічні відносини з СРСР, що вивело Росію з світової ізоляції. За 10 років (з 1926 по 1936 рік) до СРСР з Німеччини було поставлено на 4 млрд марок промислового устаткування та машин. Москва оплачувала їх поставками сировини, сільськогосподарськими продуктами і золотом. Німеччина внесла вклад в розвиток радянської військової промисловості, а також авіації і військово — морського флоту. У 20 — ті рр 1.200 німецьких інструкторів навчали радянських морських офіцерів. А на військовій базі в Липецьку німецькі пілоти випробовували нові літаки і тренували радянських пілотів. Німці будували військові заводи в Ленінграді, Тулі, Середньої Азії. Німеччина надавала СРСР кредити ( в 1926 році – кредит на 150 млн. марок на два роки і 150 млн. на 4 роки; в 1931 році — кредит в 300 млн. марок на 21 місяць). У 1935 році СРСР отримав право замовити німецьким фірмам поставку обладнання, машин і товарів на 200 млн. марок і тисячі верстатів на 85,4 млн. марок. Німецькі технології були використані у виробництві радянського зброї, боєприпасів, в машинобудуванні, хімічній галузі, металургії. Крім того, СРСР купував в Німеччині і готові військові зразки (гармати, зенітки, танки, тягачі). Закуповувалися для вивчення і літаки: «Хейнкелі-100», «Юнкерси-88», «Дорньє-215», «Фокке-Вульфы-55», «Юнкерси-207», «Мессершмітти-109, 110». «Німецьке обладнання та техніка чесно служили СРСР під час війни, так і після допомагали відновлювати країну»,- писали радянські дослідники.

У свою чергу, Росія стала сировинним ресурсом Гітлера (тільки в 1940 року Москва уклала угоди з Берліном на постачання в Німеччину 600 тис. тонн бавовни, 1 млн т зерна і 1 млн т нафти). Економічна допомога СРСР зірвала британський план блокади гітлерівської Німеччини.

Після війни СРСР в якості репарацій вилучив зі своєї окупаційної зони в Німеччині, і згодом з НДР майна на суму, що перевищує 66 млрд марок НДР (15,8 млрд доларів). В СРСР було вивезено 72 тис. вагонів будівельних матеріалів, близько 3 тис. заводів, 96 електростанцій, 340 тис. верстатів, 200 тис. електромоторів. Дві третини німецької авіаційної та ракетної промисловості, а також тисячі німецьких спеців (92 поїзда з 6.000 німецьких фахівців і 20.000 членами їх сімей) були перевезені в СРСР.

Але більше — набагато більше!- значення для долі СРСР не мали німецькі заводи і обладнання, а стратегічна угода «Газ в обмін на Труби і Гроші», яку Москва уклала з Німеччиною в 1970 р. СРСР зобов’язувався щорічно поставляти в Західну Німеччину 3 млрд кубометрів природного газу. Німеччина брала на себе зобов’язання розплатитися за отримане паливо 1,2 млн тонн труб великого діаметру для прокладки газопроводу на Захід (фінансове забезпечення угоди гарантував Deutsche Bank, який виділив пільговий кредит в 1,2 млрд марок).

Фінансова та технологічна допомога Німеччини дозволила СРСР стати енергетичною державою, зумовивши нашу долю на десятиліття. Втім, поставивши Німеччину, а потім і Європу в ситуацію «газової залежності», СРСР став їх сировинним придатком. Орієнтація на сировинний експорт продовжила життя нефункциональной моделі розвитку. Країні- «бензоколонці» реформи були не потрібні і можна було десятиліттями із задоволенням сидіти на газовому крані». А що сталося б з СРСР, не будь цієї угоди? Може бути, нужда змусила б радянський політичний клас прокинутися і спробувати реформувати іржаву систему?

«Газова угода» була елементом німецької «Східної політики» (Ostpolitik), яку почав здійснювати канцлер Віллі Брандт з метою зняти напругу між ФРН і Східним Блоком, насамперед СРСР. Брандт і що стоїть за ним, німецька соціал-демократія сподівалися на «зміни через зближення», вважаючи, що співробітництво зможе полегшити реформи в СРСР ( яка наївність!). Але Радянський Союз так і не зміг трансформуватися — він просто зник. Відновлення Ostpolitik щодо пост-радянської Росії у вигляді нової німецької ініціативи — «Партнерство заради модернізації» також нічим не допомогло російської модернізації.

Починаючи з 70-хх рр., у Німеччині виникла потужна система лобістських структур, які стали зовнішньополітичної підтримкою Кремля в обмін на економічні дивіденди. Берлін лобіював радянські інтереси всередині блоку НАТО. Зв’язка Газпром, Ruhrgas і Deutsche bank дозволила перетворити «газовий диктат» Москви на політичну зброю. Перехід колишнього німецького канцлера Шредера на службу в Газпром став підтвердженням злиття інтересів частини німецького і російського правлячого класу.

Втім, німецький прагматизм цілком поєднувався з ідеалізмом. Німці, мабуть, щиро вважали, що їх політика «зближення» дозволить зробити Росію частиною Європи. Політика Берліна полегшила повернення Росії в Європу«, але не через прийняття Росією європейських стандартів, а через інтеграцію російського класу рантьє в європейське суспільство. Отто фон Амеронген, колишній голова Східного комітету німецької економіки, говорив: «Якщо ми з’єднаємося один з одним газопроводом, то в Радянському Союзі політична картина буде змінюватися в кращу сторону». Амеронген помилився: «з’єднання» через газопровід допомогло персоналістської системі вижити, коли її внутрішні ресурси почали вичерпуватися.

Але епоха російсько-німецької любові, мабуть, завершується. Німеччина не змогла змиритися з російської «приватизацією» Криму і війною в Донбасі. Для Кремля повинно було стати шоком, що канцлер Меркель стала вирішальною силою в забезпеченні європейської єдності з питання санкцій щодо Росії. Важливо і те, що німецький бізнес підтримав Меркель. Маркус Кербер, генеральний директор Федерації Німецької індустрії, заявив, що Федерація готова підтримати лінію уряду, «хоча і з важким серцем». Майже третина німецьких компаній, які діють в Росії, включаючи BASF and Opel, в 2014 р призупинили свої інвестиції в Росію. Нарешті, рішення Берліна про введення німецького військового батальйону військ НАТО в Литву для захисту Литви від агресивності Росії — це підтвердження нових віянь.

Почали змінюватися настрої всередині німецького суспільства, яке традиційно дружньо ставиться до Росії. Сьогодні в Німеччині більше немає ознак масової любові до Росії і Путіну: за опитуванням Pew Research Center 70 % німцям не подобається Росія ( 27% всі відчувають симпатії до Росії) і 76% німців не люблять Путіна (23% кажуть, що Путін їм подобається).

Звичайно, Німеччина в силу історичних, геополітичних та інших причин не буде конфронтировать з Росією. Але, мабуть, Німеччина не буде вічно залишатися опорою російського самодержавства при всьому тяжінні її політичного класу до обіймів з Москвою. І зараз, коли Америка втрачає інтерес до навколишнього світу, саме Німеччина стає орієнтиром Заходу в його відношенні до Росії. Важка ноша і важка відповідальність…

Facenews

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий