Священик з Гнівані пішов добровольцем на війну

21














Гніванському священику Ігнатію (в миру Володимиру) Сорочинському 52 роки, але поважний вік та ряса монаха не завадили йому піти добровольцем на війну.

Нині наш земляк — командир взводу матеріального забезпечення. В його обов’язки входить доставка продуктів та води військовим. Тут, на передовій, він не забуває й про життя духовне — разом із воїнами молиться, причащає їх та освячує бойову техніку.

Ігнатій (Сорочинський) закінчив Барський автодорожній технікум та має спеціальність автомобіліста-механіка. Після навчання служив в Івано-Франківську, має звання прапорщика.

– Я був начальником секретної частини та командиром інженерно-саперного взводу. Згодом одружився, маю трьох доньок. Але так сталось, що із жінкою розійшлись, і в 39 років я вступив до духовного училища у Черкасах. Пройшов два роки послуху, маю сан священика та монаший чин. У церковному житті звуть мене Ігнатій.

Під час «помаранчевої революції» гніванчанин був духівником в Українському домі. А коли на Євромайдані почали розстрілювати людей, не міг залишитись осторонь.

— У мене унікальна ситуація, адже я двічі приймав присягу — військову та як священик. Тому не міг бути осторонь, коли вбивають моїх братів та сестер. У березні 2015 року, після смерті мами, пішов до Вінницького військкомату. Як кажуть, сам собі випросив повістку. Працівники були шоковані. А коли проходив медкомісію, то в мене знайшли проблеми з зором, але лікар зробила вигляд, що не помітила цього. Я не брав дозволу та благословення у єпархії, коли йшов на війну. Взагалі ця тема для мене надто болюча, про яку волію не розповідати.

Після «учебки» на Яворівському полігоні Ігнатій (Сорочинський) перебуває у складі 14 бригади у зоні АТО. Має позивний Товстолоб.

– У руках у мене автомат, рація. Багато солдатів вже звикли до того, що з ними у батальйоні батюшка, і часто звертаються до мене «отче». Мені відомо, що, згідно з канонами та собором, не маю права воювати, але хіба можна інакше? Найбільше на війні радий зустрічі з земляками. Наприклад, Василь Загороднюк із Чечельника — водій водовозки. Я три місяці добивався, щоб його перевели до мене з іншого підрозділу. Як він дивиться за машиною! Якщо поломка, то спати ніч не буде, аби тільки полагодити.

Кожний ранок батюшка Ігнатій розпочинає із молитви. В його наметі є ікона, привезена зі Святої Землі.

— Причащаю та проводжу служби для солдатів, адже духовна підтримка для них важлива. Всі ми на війні — одне бойове братство. За домом не сумую, але дуже мрію побачити новонароджену внучку Анастасію. Вона з батьками живе у Києві.

По материалам http://www.0432.ua/

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий