Паспортна реформа в Україні: одна перевага і купа проблем

48














Перехід на пластикові картки замість традиційних «книжечок»: одна перевага і купа проблем.

Через два місяці після прийняття рішення Кабінет Міністрів нарешті оприлюднив опис нового паспорта громадянина України, так званого, внутрішнього паспорта та правила його видачі.

У паспортній реформі є щонайменше один позитив — нарешті ми перейдемо до безпечнішого типу документа. Але кілька новацій очевидно не відповідають інтересам громадян та держави, і ці проблеми бажано виправити завчасно.Зазначу три з них.

1. Україна без потреби запроваджує паспорт з безконтактним електронним носієм (так званим «чіпом»). Вартість бланка такого паспорта і робота з такими документами буде суттєво вищою і за теперішній паперовий, і за звичайний — пластиковий. На моє переконання, сьогодні не існує потреби для впровадження такого цифрового паспорта. Для ідентифікації особи цілком достатньо використовувати звичне співставлення зображення особи з власником документа. Зважаючи, що перша видача паспорта безкоштовна, то за первинну паспортизацію дітей заплатить бюджет (тобто ми — платники податків). І тільки на вартості бланка можна прогнозувати втрати бюджету до 1 мільярда гривень. Кожні наступні 10 років за нові паспорти доведеться сплачувати вже з наших кишень безпосередньо. Також державі та бізнесу доведеться витратитися ще на інфраструктуру (термінали, мережі) для роботи з новими паспортами.

2. Немає потреби паспортизувати новонароджених і дітей. Уряд вирішив не зачіпати корупційний закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр …» і втілює політику паспортизації усіх від народження. Дійсно у деяких країнах Європи є практика видавати посвідчення особи і дітям. Але для чого це нам? На моє переконання цілком можна було б обмежитися паспортизацією хоча б з 12-14 років. Інакше з 2016 року усім батькам доведеться вистояти не одну чергу аби отримати паспорти дітям.

3. Українців змусять бігати за довідками про «прописку». У паспорті не передбачено обов’язкового надрукованого внесення інформації про місце проживання особи. І це при тому, що цю інформацію у нас вимагають в органах влади, у нотаріуса, у банку, у поліклініці тощо. Отже, найймовірнішим виходом буде те, що нас змусять періодично звертатися за відповідними довідками. Одразу зауважу, що навіть у пластиковому посвідченні є проста можливість змінювати інформацію про «прописку». Наприклад, у ФРН для цього робиться наліпка з інформацією про нове місце проживання. І також зауважу, що цей реквізит є обов’язковим у всіх ідентифікаційних документах особи країн ЄС, з досвідом яких довелося ознайомитися.

Залишається і багато інших питань до Уряду у паспортній реформі: — чому чітко не визначається розмір плати за цю адміністративну послугу і знову закладено модель кількох платежів за один документ; — чому серед суб’єктів прийому заявок на паспорти обмежилися лише підрозділами Державної міграційної служби і «забули» місцеві органи влади та їх центри надання адміністративних послуг; — чому не переходимо на європейську назву внутрішнього документа («посвідчення особи» або «ідентифікаційна картка»); — чому далі Україна інвестує в корупційний закон про демографічний реєстр, хоча у парламенті є схвалений профільним комітетом, правозахисниками та європейськими експертами законопроект «Про документи України, що посвідчують особу та дають право виїзду за кордон»?

По материалам http://www.0432.ua/

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки

Оставить комментарий